Вих
. №1 от06.03.041 екз.
Господарському суду Закарпатскої області88000 Ужгород, Коцюбинського, 2а
для Вищого господарського суду України
011011, Київ, Копиленка, 6
Позивач:
Приватний підприємець Салтиков Володимир Миколайовичр/р 2600930012519 в УКРСОЦбанку в м. Ужгороді МФО 312011
ідентифікаційний.код 186
670069388000 Ужгород, Головна пошта, а/с 46 “А”, тел/факс (03122)-29069
Копія 1: відповідачу №1 Державна податкова інспекція (ДПІ) в м. Ужгороді
88000 Ужгород, Духновича, 2, факс (03122)- 34305, тел 031
22-14230
Копія 2: відповідачу №2 (третя особа) -
Управління державного казначейства України в Закарпатській області
88000 Ужгород, пл. Народна, 4, факс/тел (03122)-33366
Копія 3: Європейський Суд по правам Людини
факс
(0)3 88 41 27 30, 1033- 388- 41 27 30(додаток к додаткової заяві № 10)
/Відносно рішення 12.09.03 №5/299 господарського суду
Закарпатської області і постанови 02.12.03 № 5/299 Львівського
апеляційного господарського суду /Ціна позову 9940 грн./
КАСАЦІЙНА СКАРГА
на рішення 12.09.03 господарського суду Закарпатської області в справі 5/299 судді В.I.Карпинець в черговому (четвертому) розгляду в іншому складі того же суду (справа 7/44-2001 в першому розгляду) з формально недійсними змінами згідно ухвали 15.09.2002 (розумію 2003) того ж суду, і на апеляційну постанову 02.12.03 справи 5/299 Львівського апеляційного господарського суду
Після усунення зазначених ухвалою 24.02.04 №5/299 Вищого господарського суду України (далі – ВГСУ) недоліків, згідно цієї ж ухвали, грунтуясь на ст.ст.108,109, 110, 111,1119 Господарського процессуального кодексу України (далі- ГПКУ), права на справедливе судове рішення спору в розумний строк згідно ст.6 Європейскої Конвенції про захист прав та основних свобод Людини с доп. і змінами, Рим, 11.04.50, що ратифікована Україною в 1998 р., далі – Конвенції; ст.55 Конституції України (далі - КУ), повторно подаю касаційну скаргу на рішення 12.09.03 господарського суду Закарпатської області (далі- госпсуд) по справі 5/299 судді В.І.Карпинець, із змінами формально недіючої ухвали того ж самого суду від 15.09.
02 (повинно, імовірно, бути 15.09.03), яка в першому розгляду в іншому складі того ж суду мала номер справи 7/44-2001, далі – Рішення, и на апеляційну постанову 02.12.03 №5/299 Львівського апеляційного господарського суду (далі-ЛАГС) на те саме оскарджене Рішення (далі – Постанова), в справі по відшкодування нематеріальної (моральної та іншої) шкоди, де відповідач №1 – державна податкова інспекція в м. Ужгороді (далі-ДПІ), відповідач №2 (3-тя особа) – управління державного казначейства в Закарпатській області (далі -держказначейство).В тексті скаргі далі використани також наступні скорочення:
ЦКУ- цивільний кодекс України; ЦПКУ – цивильно-процесуальний кодекс України;
Держбюджет – державний бюджет; ДПС - державна податкова служба;
ВАСУ – Вищий арбітражний суд України; ВСУ – Верховний суд України;
Дердмито – державне мито; ЗУ – Закон України;
Держвлада – державна влада; Генпрокуратура – Генеральна прокуратура;
Держорган – державний орган, Стор. – сторінка; Арк. – аркуш.
1. Відносно Рішення та Постанови підставою для скасування рахую:
- Порушення і неправильне застосування норм матеріального права, оскільки неправильно застосовані судом закони та нормоакти, і не використані нормоакти, що необхідні до використання; також неодноманітне застосоване право (нормоакти), та супереччя раніше прийнятим діючим судовим рішенням (ухвалам) з участю тих самих сторін по наслідках однієї податкової перевірки.
- Порушення і неправильне застосування норм процесуального права, яке учинило прийняття помилкового судового рішення, оскільки таке порушення норм процесуального права в будь-якому випадку, згідно ГПКУ, є підставою для скасування рішення госпсуду, якщо господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки відповідальності - посадових осіб відповідача №1, що не були залучені до участі у справі (до того ж з незрозумілих причин судом залишені без розгляду дії його службових осіб).
1.1. Відносно Рішення, порушення норм матеріального права:
1.1.1. В мотивувальній частині Рішення (стор.2) з посиланням на ст.ст.13 и 14 ЗУ “Про державну податкову службу” вказано: “У випадку, коли збитки завдані неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби (ДПС - далі), такі підлягають відшкодуванню за рахунок коштів держбюджету”. “Таким чином, законодавством встановлена відповідальність лише посадових осіб ДПС, та не передбачена відповідальність в цій частині самого органу ДПС, оскільки ст.14 ЗУ “Про державну податкову службу” надає право оскарження рішень і дій органів ДПС у встановленому законодавством порядку”.
a. Рішення в цій частині суперечить общезнайомим законам логіці (імплікації з алгебри міркувань, дивись, як приклад, розділ 3.3.5 “Імплікація, ії умови істиності” с.50-52, І.В. Хоменко, Логіка-юристам. Підручник. Четверта хвиля. Київ,1998, с.387), тому, що з відсутності законом визначеного порядку відповідальності та відшкодування шкоди (матеріальної чи нематеріальної) органу держвлади чи службових осіб не слідує логічно висновок про відсутність відповідальності цих держоргана та його службових осіб. Це вірно лише для тотожних міркувань, у той час, коли Конституція (КУ) не може бути тотожної спеціальному закону згідно її ж змісту та її функції головного закону.
b.
Рішення в цій частині суперечать ст. 56 КУ, яка накладає відповідальність не тільки на посадових осіб, но і на службових осіб, та на орган держвлади, не тільки за матеріальну, но і за моральну шкоду (збитки). Відсутність позову до посадових осіб не залишило права позивача та обов`язка суду правильно та справедливо визначити винних (у т.ч. службових осіб) і покарати їх (не порушуя права та охороняєми інтереси позивача) згідно ст.24 ГПКУ, призначити відшкодування, включно по законній процедурі, нагадую, при відсутності їх (згаданих вище фізичних осіб) серед відповідачів позову. Ст. ст.22, 64 КУ декларують гарантію конституційних прав та свобод, неприпустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод, неможливість їх обмеження, а ст.68 КУ, до того ж, зобов`язує суддів також виконувати КУ, як і інших громадян України.1.1.2. Рішення по складу мотивувальної частини суперечить п.3 ст.84 ГПКУ, оскільки не вмістять доводів, якими суд відхилив ряд доказів (і мотивів) позивача про нанесення йому фактів нематеріальної шкоди, викладених, наприклад, в заяві суду 20.09.01 № 88 позивача. Докладніше реєстр порушених прав позивача, на які суд не додав доводів та мотивів відказу їх не задовільняти дивись у додатку до скарги.
1.1.3. В мотивувальній частині Рішення (стор.3 абз.3) суд рахував, що “стосовно….значного переліку немайнових прав…., що закріплені в КУ, які регулюють права і свободи людини і громадянина, не може бути розповсюджені на позивача, оскільки його правове становище закріплено ст.2 ЗУ “Про підприємництво” “Про підприємства в Україні”, як суб`єкта підприємницької діяльності - приватного підприємця”.
а. Рішення формально не дійсне у зв`язку з визначенням формальної помилки судді у назві закона в Рішенні – головного мотиву відказу в позові позивача. Тому як формальна помилка в даті ухвали 15.09.2002 15.09.2003 про виправлення помилки у судовому оскардженому рішенні ничого не виправляє, а віиправлення помилки іншою можливою ухвалою заперечує ствердження помилкового рішення без змін апеляційною постановою ЛАГС 02.12.03 №5/299.
b. Рішення в цій частині (якщо умовно прийняти судове виправлення) суперечить загальнознайомим законам логіці (нестрогої кон`юнкції з алгебри міркувань, дивись, на приклад, одноіменний розділ з книги І.В. Хоменко, Логіка-юристам. Підручник. Четверта хвиля. Київ,1998, с.387). Тому, как те, що позивач є приватний підприємець, він не припинив бути суб`єктом і носієм інших прав та свобод з КУ.
c. Ст. ст.22, 64 КУ декларирують гарантію конституційних прав та свобод, неприпустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод, неможливість їх обмеження, а ст.68 КУ зобязує суддів також виконувати КУ. Не можливе лишення існующих прав та охороняємих свобод лише з того факту, що людина (громадянин) є приватний підприємець (без реєстрації юридичної особи).
1.1.4. Рішення суперечить судовій нормі про одноманітність застосування права, що визначаеться в ряду фактів.
а. В мотивувальній частині Рішення (стор.3 абз.2) суд зазначив, що “відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів, їх посадових чи службових осіб, не регулюються ст.4401 ЦПКУ, оскільки норма передбачає відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної громадянину або організації діями іншої особи, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини”. Позивач не винен в тому, що суд вимагав докази цієї вини з позивача, а не від відповідача. А відсутність позову до службових та посадових осіб видповідача, діючих по мандату з порушенням закону, у даному позову, не визначає їх вини та права позивача на окремий позов до них.
Цей судовий мотив відказу в позові суперечлив по смислу та незрозумілій по логіці та стилистиці. До того ж відказ використати ст. 4401 ЦКУ суперечить діючей касаційній постанові 17.09.02 (стор. 3) №5/299 ВГСУ в ціеї справі: “Відповідно до ст.4401 ЦКУ моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діями іншої особи (зокрема недержавних органів, іх посадових чи службових осіб), яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна по її вини”.
Тому маємо случай неодноманітного застосування права, що суперечить нормам українського права.
Примітка: 1. Відсутність позову до службових та посадових осіб підтверждено судом (абз.1 стор.3).
Примітка: 2. Такою особою може бути і юридична особа також.
b. Рішення в частині підсудності та відповідальності за причинену шкоду (матеріальну чи нематеріальну – не важливо в даному випадку) саме держоргану влади суперечить діючий судовій ухвалі 07.04.99 № 2-664/99 ужгородського міського суду в м. Ужгороді Закарпатської області (суддя Машкаринець І.М.) з участю тих самих сторін по скарзі позивача №2 від 24.січня 1997 року, яка зроблена у використання протесту від Голови ВСУ, яка перевірена надзорними інстанціями, Головою ВСУ та Генпрокуратурою включно. (Скарга 24.01.97 вих..№2 на дії та рішення позивача, його службових та посадових осіб, усі судові та надзорні рішення по усім позовам позивача має суд на СD-R компакт-диску, згаданому вище, з матеріалами, прийнятим госпсудом як доказ позивача в цієї справі).
Супереччя діючим судовим рішенням рахую також у тому, що ні одна судова та надзорна інстанція не знайшла підстав спростувати відповідальність за дії та бездіяльність органа державної власті (відповідача) у арбітражному (госп)суді. Як вказано в згаданій діючий ухвалі 07.04.99 №2-664/99 (завірену світокопію додаю) - “неподвідомчості спору суду загальної юрисдикції” з рекомендацією звертатися у арбітражний (господарський) суд за захистом охороняємих прав та свобод.
с.Рішення в частині підсудності та відповідальності за причинену шкоду (матеріальну чи нематеріальну – не важливо у даному випадку) саме держоргану влади суперечить також діючим судовим рішенням того ж самого суду з участю тих самих сторін у спорі про відміну незаконних рішень відповідача (справа 7/55-1999) згідно рішення 24.11.99, ухваленого постановою ВАСУ 12.06.00 №04-1/8-24/42; та в спорі про повернення незаконно стягнених податків та санкцій (справа 7/30-2000) згідно рішення 05.02.00 №7/30-2000, з поправкою надзорною судовою постановою 20.11.2000 №7/30 голови арбітражного суду Закарпатської області, ухваленого постановою ВАСУ 28.02.01 №04-1/8-20/1, які перевірені всіма надзорними інстанціями, Головою ВСУ та Гепрокуратурою включно. Всі ці матеріали – у справі на компакт-диску доказів позивача. (Завірену світокопію з цих матеріалів справи - судового рішення 05.09.00 № 7/30 арбітражного (госп)суду Закарпатської області додаю).
Цими рішеннями видповідальність судом встановлена за органом держвлади - ДПІ у м. Ужгороді. До того ж, рішення 7/55-1999 визнано судом за преюдицію в даному спорному рішенні.
Нагадую, що ст.13 ЗУ “Про державну податкову службу”, якою суд мотивує свою відмову позивачу, не робить різницю при визначенні відповідальних осіб від присутності матеріальної чи нематеріальної шкоди (збитків).
1.1.4. Зв`язок негативних наслідків з діяльністю позивача госпсудом вже була встановлена судом. Відповідальність органа держвлади (відповідача) не спростована, і доводити відсутність нанесення шкоди – їй. Тому ж рахую неправільне застосування ст.33 ГПКУ, як мотив відказу.
Рішення суперечить мотивувальній частині апеляційної постанови ЛАГС 11.03.02 №5/299, де було встановлено, що “Апеляційний госпсуд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи містять достатньо доказів на підтверждення існування негативних наслідків немайнового характеру для відповідача, які мали місце, а за таких обставин також слід вважати доведенним і його право на компенсацію моральної шкоди. Суб`єктивне право позивача на відшкодування моральної шкоди грунтується на ст.56 КУ”.
1.1.5. Ст.124 КУ, яка повинна на думку позивача, бути використана судом, з урахуванням викладеного вище, дає позивачу право звернення в суд за сатисфакцією порушених КОЖНОГО ЗАКОНОМ ОХОРОНЯЄМИХ ПРАВ І СВОБОД, у т.ч. нематеріальних (незалежно від причинення моральної шкоди), про яких не має мотивів відказу у мотивувальній частині Рішення, реєстр яких приведений в додатку (наприклад, з вих. 20.09.0
1 № 88 позивача, вх..5771. Суд обмежився лише дослідженням моральних наслідків перевірки від діяльності відповідачів, лишив без розгляду і без сатісфакції багаточисленні порушення охороняємих КУ і міжнародною Конвенцією прав та свобод позивача, вказаних у матеріалах госпсправи.1.2. Відносно Рішення порушення судом норм процесуального права у тому, що:
1.2.1. Згідно ст. 24 ГПКУ, суд, фактично встановив інших відповідачив на його думку (посадових осіб відповідача замість юридичних), повинен був ухвалити окрему ухвалу та розглядати справу, у такому разі, знову (що не зроблено), з строку, коли виноситься ухвала (якої не було) про інших відповідачив. Це у такому разі призвело до значного порушення процесуального права позивача та права на справедливий суд згідно прав та свобод Людини з римської ЄвроКонвенції 1950 р.
2. Відносно Постанови порушення судом норм матеріального и процесуального права, у тому, що:
а. В тих самих епізодах, що і в Рішенні, порушення матеріального та процесуального права у Постанові те саме, де Постанова розділяє думку та мотиви Рішення.
b. Рахую неправомірною думку суду (абз. 6 стор.2), що “В частині відшкодування моральних збитків чинне законодавство передбачає відповідальність при наявності вини…, що призвело до заподіяння моральної шкоди…” Судова українська практика, що викладена у Постановах ВСУ та ВАСУ (ВГСУ) (див. матеріали справи з посилання на згадані Постанови та Рекомендації) потребує лише встановлення причинного зв`язку між шкодою та податковою перевіркою.
c.Незрозуміле посилання Постанови (останній абз.стор.2) суду до ст.7 ЦКУ на позовну давність (1 рік) від росповсюдження неправдивих відомостей, та поширення відомостей, що порочать ділову репутацію (абз2, 3 стор3). З цієї посилки про давність не має висновків у Постанові. До того ж позовна давність була перевірена судом загальної юрисдикції та підтверджена, не порушувалася ніколи, а
матеріали справи в електронній формі додані позивачем (СD-R компакт-диск) мають тому докази в вигляді повного зібрання судової, досудової, внесудової, арбітражної переписки та документів податкової перевірки з усіма доказами повного спору з відповідачем.
d. Суперчлива по змісту та логіці думка суду в одній і тій ж Постанові, в який з посиланням до ст.2 ЦКУ суд рахував, що “ЦКУ до податкових та бюджетних відносин не застосовується”, а с другої сторони одночасно суперечить думці позивача та мотивує свою відмову позову посиланням на ст.7 ЦКУ відносно відшкодування моральної шкоди.
На думку позивача, в частині порядку доказів та відшкодування можливе застосування ГКУ (ст.440
1 ЦКУ), оскільки іншого порядку доказів законодатель не передбачив, але вказав на особливість такого випадку, та не заперечує проти застосування в такому разі діючого законодавства з іншої області. Та і нематеріальна (моральна) шкода стосується бюджетних відносин лише відносно.Примітка: 3. Відносіни між позивачем та його родичами, на які негативно вплили дії/бездіяність позивача рахую лише в межах позову і лише як з приватними підприємцями, що стверджено змістом акту переверкі да додатковими доказами.
3. Прошу суд
ДОДАТОК - тількі Вищому господарському суду в 1 екз, вього :
1.Дві завірених поштових бланків опису вкладення згідно ч.2 п.78 Правил надання послуг поштового зв`язку, як доказ направлення касаційної скарги іншим сторонам у справі, вього на 2 арк.
2.Дві завірених поштових квітанції, як другий доказ направлення касаційної скарги, всього на 2 арк.
3.Засвідчена печаткою банку копія пл. доручення 19.12.03. № 16 на суму 49,70 грн. як доказ сплати держмита, на 1 арк.
4.Реєстр порушень охороняємих прав та фактів заподіяної нематеріальної шкоди позивачу (як приватному підприємцю) відповідачем, на які не є доводів та мотивів судового відказу відшкодувати нематеріальну шкоду, стор.6.
5. Завірена світокопія ухвали 07.04.99 № 2-664/99 ужгородського міського суду в м. Ужгороді Закарпатської області, на 1 арк.
6. Завірена світокопія рішення 05.09.00 №7/30-2000 арбітражного суду Закарпатської області, на 2 арк.
7. Завірена світокопія постанови 20.11.00 №7/30-2000 голови арбітражного суду Закарпатської області, на 1 арк.
8. Завірена світокопія апеляційної судової постанови Лівівського апеляційного господарського суду 02.12.03 №5/299, на 2 арк.
9. Завірена світокопія ухвали Вищого арбітражного суду України 24.02.04 №5/299, на 1 арк.
10. Завірена касаційна скарга 21.12.03 №50, як доказ своєчасного першого звернення до кассаційної судової інстанцій, з позначкою судів, без додатків, на 3 арк.
Приватний підприємець ___________________ В.М.Салтиков
Додаток
Реєстр порушень охороняємих прав та фактів заподіяної нематеріальної шкоди позивачу (як приватному підприємцю) відповідачем, на які не є доводів та мотивів судового відказу відшкодування нематеріальної шкоди
а. Всупереч ст.67 КУ порушено право платити податки згідно закону - несвоєчасно відповідачем внесені та неналежним порядком реєструються особистий податковий рахунок позивача, несвоєчасно збиралися та додавалось рішення про зміну санкцій та розмір донарахувань податків (р.1 п.1.h , та заяви 20.09.0
1)b. Всупереч ст.67 КУ повернення частини податків згідно рішення суду виконані неналежним чином – не своєчасно, замість санкцій помилково зменьшені податки, не додана інформація про них позивачу (р.1.п5,; 1.6 заяви 20.09.01).
c. Всупереч ст.67 КУ порушено право декларувати прибутки, видповідач реально заважав позивачу у цьому (р.11п.1…..п.7 заяви 20.09.01).
d. З риском утрати волі за неналежне декларування та неуплату податків відповідач перешкодує достовірному декларуванню позивача своїми діями (п.11 п.5 заяви 20.09.01).
e . В порушенні ст.61 (описка, надлежить читати 62) КУ докази перевірки, на яких застосовано обвинувачення, зібрані незаконним неналежним чином з ознаками фальсіфікації. (р.111,п.1,п.2 заяви 20.09.01).
f. В порушенні ст.57 КУ відповідач викориістав неопубліковані методичні матеріали (інструктивні листи), як основу та доказ обвинувачення (п.111.п.4, р.VIII заяви 20.09.01).
g. В порушенні ст.58 КУ до позивача застосовані нормоакти зворотньої дії (р.111 п.4 заяви 20.09.01).
h. В порушенні права на звернення громадян, ЗУ “Про інформацію” та ст. 34 КУ позивач обмежив право позивача на збір інформації про свої прибутки, сплачені податки (р.111 п.5 заяви 20.09.01).
i. В порушенні ст. 61 (описка, надлежить читати 62) КУ обвинувачення позивача відповідачем створено на припущеннях, сумніви вини по ітогам перевірки повинні були відповідачем застосовувати на користь позивача (р.IV, р.Vп. заяви 20.09.01).
j. Обмежено відповідачем право позивача знати свої права та обо`язки згідно ст. 57 КУ (р.VIII заяви
20.09.01).k. Обмежено відповідачем право позивача на відшкодування матеріальної шкоди згідно ст. 56КУ (р.XI заяви 20.09.01).
l. Обмежено відповідачем право на захист будь яким способом згідно ст. 55КУ (р.X. п.п.1…3) заяви 20.09.01).
m. Обмежено право на судовий захист згідно ст. 55КУ (р.X1 заяви 20.09.01), право на результат та на процесс н/тех.творчості ст.54 КУ ((р.X11заяви 20.09.01), на доступність платної вищої освіти згідно ст. 53 ((р.X111 заяви 20.09.01) сину підприємця – підприємцю, права на відшкодування меддопомоги (р.XV заяви 20.09.01), на достатній рівень життя свій та родини згідно ст. 48 КУ(р.XV1 заяви 20.09.01) – підприємців (жінки та сина), з якими знаходився в підприємницьких стосунках, мав місце для позивача риск втрати житла, де мало місце підприємницька діяльність (іншої площі не мав (р.XV11 заяви 20.09.01), право на працю, та право заробляти собі на життя працею згідно ст. 43 КУ ((р.X1Х заяви 20.09.01), права підприємницької діяльності згідно ст. 42 КУ (р.ХХ заяви 20.09.01), право на сукупну власність свою та членів сім`ї – підприємців згідно ст. 41 КУ (р.XХ11 заяви 20.09.01), право на ефективне звернення до службових та посадових осіб згідно ст. 34 КУ ((р.XХ11 заяви 20.09.01), неувага до позивача від відповідача (р.XХ1V заяви 20.09.01) як незалежної сторони бюджетних відносин, права на вільне пересування (з товарами та послугами як підприємець, що гарантовано ЄвроКонвенцією (Рим 1950 р). в межах держави та за її кордонами, та інших – порушень відповідачем немайнових прав позивача- см. ст
.14 – 19 заяви 20.09.01, ісх.01.10.01 № 90, вих. 30.08.01 №102 ,01.10.01 №90 та інші.Приватний підприємець ______________В.М.Салтиков