Відносно Рішення та Постанови підставою для скасування рахую:

- Порушення і неправильне застосування норм матеріального права, оскільки неправильно застосовані судом нормоакти і не використані нормоакти, що необхідні до використання; також неодноманітне застосоване право (нормоакти), та супереччя раніше прийнятим діючим судовим рішенням (ухвалам) з участю тих самих сторін по наслідках однієї податкової перевірки.

1.1.1. В мотивувальній частині Рішення (стор.2) з посиланням на ст.ст.13 и 14 ЗУ “Про державну податкову службу” вказано: “У випадку, коли збитки завдані неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби, такі підлягають відшкодуванню за рахунок коштів держбюджету” (ДПС - далі). “Таким чином, законодавством встановлена відповідальність лише посадових осіб ДПС, та не передбачена відповідальність в цій частині самого органу ДПС, оскільки ст.14 ЗУ “Про державну податкову службу” надає право оскарження рішень і дій органів ДПС у встановленому законодавством порядку”.

а. Рішення формально не дійсне у зв`язку з визначенням формальної помилки судді у назві закона в Рішенні – головного мотиву відказу в позові позивача. Тому як формальна помилка в даті ухвали 15.09.2002 15.09.2003 про виправлення помилки у судовому оскардженому рішенні ничого не виправляє, а віиправлення помилки іншою можливою ухвалою заперечує ствердження помилкового рішення без змін апеляційною постановою ЛАГС 02.12.03.

c. Ст. ст.22, 64 КУ декларирують гарантію конституційних прав та свобод, неприпустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод, неможливість їх обмеження, а ст.68 КУ зобязує суддів також виконувати КУ. Не можливе лишення існующих прав та охороняємих свобод лише з того факту, що людина чи громадянин є приватний підприємець (без реєстрації юридичної особи).

1.1.4. Рішення суперечить судовій нормі про одноманітність застосування права, що визначаеться в ряду фактів.

Тому маємо случай неодноманітного застосування права, що суперечить нормам українського права.

Примітка: 1. Відсутність позову до службових та посадових осіб підтверждено судом (абз.1 стор.3).

Примітка: 2. Такою особою може бути і юридична особа також.

b. Рішення в частині підсудності та відповідальності за причинену шкоду (матеріальну чи нематеріальну – не важливо в даному випадку) саме держоргану влади суперечить діючий судовій ухвалі 07.04.99 № 2-664/99 ужгородського міського суду в м. Ужгороді Закарпатської області (суддя Машкаринець І.М.) з участю тих самих сторін по скарзі позивача №2 від січня 1997 року, яка зроблена у використання протесту ініциативою позивача від Голови ВСУ, яка перевірена всіма надзорними інстанціями, Головою ВСУ та Генпрокуратурою включно. (Скарга №2 на дії та рішення позивача, його службових та посадових осіб, усі судові та надзорні рішення по усім позовам позивача має суд на СD-R компакт-диску з доказами позивача цієї справи.

Супереччя діючим судовим рішенням рахую також у тому, що ні одна судова та надзорна інстанція не знайшла підстав спростувати відповідальність за дії та бездіяльність органа держвласті (відповідача) у арбітражному (госп)суді. Як вказано в згаданій діючий ухвалі 07.04.99 №2-664/99 (завірену світокопію додаю) - “неподвідомчості спору суду загальної юрисдикції” з рекомендацією звертатися у арбітражний (госп)суд за захистом охороняємих прав та свобод.

Нагадую, що ст.13 ЗУ “Про державну податкову службу”, якою суд мотивує свій відмову позивачу, не робить різницю при визначенні відповідальних осіб від присутності матеріальної чи нематеріальної шкоди (збитків).

1.1.4. Зв`язок негативних наслідків з діяльністю позивача госпсудом вже була встановлена судом. Відповідальність органа держвлади (відповідача) не спростована, і доводити відсутність нанесення шкоди – їй. Тому ж рахую неправільне застосування ст.33 ГПКУ, як мотив відказу.

Рішення суперечить мотивувальній частині апеляційної постанови ЛАГС 11.03.02 №5/299, де було встановлено, що “Апеляційний госпсуд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи містять достатньо доказів на підтверждення існування негативних наслідків немайнового характеру для відповідача, які мали місце, а за таких обставин також слід вважати доведенним і його право на компенсацію моральної шкоди. Суб`єктивне право позивача на відшкодування моральної шкоди грунтується на ст.56 КУ”.

1.1.5. Ст.124 КУ, яка повинна на думку позивача, бути використана судом, з урахуванням викладеного вище, дає позивачу право звернення в суд за сатисфакцією порушених КОЖНОГО ЗАКОНОМ ОХОРОНЯЄМИХ ПРАВ І СВОБОД, у т.ч. нематеріальних (незалежно від нанесення моральної шкоди), про яких не має мотивів відказу у мотивувальній частині Рішення, реєстр яких приведений в додатку (наприклад, з вих. 20.09.01 № 88 позивача, вх..5771. Суд обмежився лише дослідженням моральних наслідків перевірки від діяльності відповідачів, лишив без розгляду і без сатісфакції багаточисленні порушення охороняємих КУ і міжнародною Конвенцією прав та свобод позивача, вказаних у матеріалах госпсправи.

1.2. Відносно Рішення порушення судом норм процесуального права у тому, що:

1.2.1. Згідно ст. 24 ГПКУ, суд, встановив інших відповідачив на його думку (посадових осіб відповідача замість юридичних), повинен був ухвалити окрему ухвалу та розглядати справу, у такому разі, знову (що не зроблено) з строку, коли виноситься ухвала (якої не було) про інших відповідачив. Це у такому разі призвело до значного порушення процесуального права позивача та права на справедливий суд згідно прав та свобод Чоловіка з римської ЄвроКонвенції 1950 р.

2. Відносно Постанови порушення судом норм матеріального и процесуального права, у тому, що:

а. В тих самих епізодах, що і в Рішенні, порушення матеріального та процесуального права у Постанові те саме, де Постанова розділяє думку та мотиви Рішення.

b. Рахую неправомірною думку суду (абз. 6 стор.2), що “В частині відшкодування моральних збитків чинне законодавство передбачає відповідальність при наявності вини…, що призвело до заподіяння моральної шкоди…” Судова українська практика, що викладена у Постановах ВСУ та ВАСУ (ВГСУ) (див. матеріали справи та посилання на згадані Постанови та Рекомендації) потребує лише встановлення причинного зв`язку між шкодою та податковою перевіркою.

c.Незрозуміле посилання Постанови (останній абз.стор.2) суду до ст.7 ЦКУ на позовну давність (1 рік) від росповсюдження неправдивих відомостей, та поширення порочащих ділову репутацію відомостей (абз2,3 стор3). З цієї посилки про давність не має висновків у Постанові. До того ж позовна давність була перевірена судом загальної юрисдикції та підтверджена, не порушувалася ніколи, а

d. Суперчлива по змісту та логіці думка суду в одній і тій ж Постанові, в який з посиланням до ст.2 ЦКУ суд рахував, що “ЦКУ до податкових та бюджетних відносин не застосовується”, а с другої сторони одночасно суперечить думці позивача та мотивує свою відмову позову посиланням на ст.7 ЦКУ відносно відшкодування моральної шкоди.

Примітка: 4. Прошу читачів пробачити можливи помилки як граматічни так і стилистічни, тому

как це мій лише другій твір державною українскою мовою, яку не вивчав. До того ж непрофесійний

юрист- лише инженер.

1.Два завірених копії поштових бланків опису вкладення згідно ч.2 п.78 Правил надання послуг поштового зв`язку, як доказ направлення касаційної скарги іншим сторонам у справі – всього, стор.7.

2.Дві завірених копії поштових квітанції, як другий доказ направлення касаційної скарги, всього стор.8.

3.Засвідчена печаткою банку копія пл. доручення 19.12.03. № 16 на суму 49,70 грн. як доказ сплати держмита, на 1 арк.

4.Реєстр порушень охороняємих прав та фактів заподіяної нематеріальної шкоди позивачу (як приватному підприємцю) відповідачем, на які не є доводів та мотивів судового відказу відшкодувати нематеріальну шкоду стор.6.

5. Завірена світокопія судової ухвали 07.04.99 № 2-664/99 ужгородського міського

суду в м. Ужгороді Закарпатської області, стор.9.

6. Завірена світокопія судового рішення 05.02.00 №7/30-2000 арбітражного облсуду стор.11-13.

7. Завірена світокопія судової постанови 20.11.00 №7/30-2000 голови арбітражного облсуду стор.14-15.

8. Завірена світокопія апеляційної судової постанови ЛАГС 02.12.03 №5/299 стор.16-18.

Додаток

а. Всупереч ст.67 КУ порушено право платити податки згідно закону - несвоєчасно відповідачем внесені та неналежним порядком реєструються особистий податковий рахунок позивача, несвоєчасно збиралися та додавалось рішення про зміну санкцій та розмір донарахувань податків (р.1 п.1.h , та заяви 20.09.01)

c. Всупереч ст.67 КУ порушено право декларувати прибутки, видповідач реально заважав позивачу у цьому (р.11п.1…..п.7 заяви 20.09.01).

d. З риском утрати свободи за неналежне декларування та неуплату податків відповідач перешкодує достовірному декларуванню позивача своїми діями (п.11 п.5 заяви 20.09.01).

e . В порушення ст.61 (описка, надлежить читати 62) КУ докази перевірки, на яких застосовано обвинувачення, зібрані незаконним неналежним чином з ознаками фальсіфікації. (р.111,п.1,п.2 заяви 20.09.01).

f. В порушення ст.57 КУ відповідач викориістав неопубліковані методичні матеріали (інструктивні листи), як основу та доказ обвинувачення (п.111.п.4, р.VIII заяви 20.09.01).

g. В порушення ст.58 КУ до позивача застосовані нормоакти зворотньої дії (р.111 п.4 заяви 20.09.01).

g. В порушення права на звернення громадян, ЗУ “Про інформацію” та ст. 34 КУ позивач обмежив право позивача на збір інформації про свої прибутки, сплачені податки (р.111 п.5 заяви 20.09.01).

h. В порушення ст. 61 (описка, надлежить читати 62) КУ обвинувачення позивача відповідачем створено на припущеннях, сумніви вини по ітогам перевірки повинні були відповідачем застосовуватися на користь позивача (р.IV, р.Vп. заяви 20.09.01).

m. Обмежено відповідачем право позивача на відшкодування матеріальної шкоди згідно ст. 56КУ (р.XI заяви 20.09.01).

j. Обмежено відповідачем право на захист будь яким способом згідно ст. 55КУ (р.X. п.п.1…3) заяви 20.09.01).

Приватний підприємець ______________В.М.Салтиков (В.Н.Салтыков)